Наталія Михайлова
      Найпрестижнішу українську театральну відзнаку «Пектораль» цього року отримала Поліна Лазова за роль Відьми у спектаклі театру ім. Івана Франка «Брате Чичиков» (п’єса Ніни Садур, режисер-постановник — Олександр Дзекун). Демонічно-звабливої, витончено-жорстокої. Її героїня — символ спокуси в янгельському обличчі. Архетип фатальної жінки — підступно-згубливої чародійки.
      Якою ж має бути акторка, що так переконливо зіграла таку роль? Коли я вперше зустрілася з Поліною Лазовою багато років тому, я ще не знала, що вона вже тоді була провідною акторкою найпрестижнішого київського театру. Я побачила в ній прекрасну, добру жінку i надзвичайно чуйну співрозмовницю. В її очах була мудрість, яку породжуе лише страждання. Поступово я дізналась про щасливе i складне життя Поліни Лазової — заслуженої актриси України, яка зіграла понад 40 ролей. Поліні не судилося народитись у ciм’ї акторів. Найбільша, мабуть, її заслуга — те, що вона вчасно дала co6i вірну самооцінку. Сільська дівчинка з південних cтeпiв вже змалку зрозуміла, що повинна стати акторкою. І в 16 років відчайдушно поїхала до Києва, де на неї ніхто не чекав. На іспитах до театрального інституту з нею змагалось 90 претендентів на одне місце. Але Поліна блискуче витримала екзамени. І через кілька років прийшла до театру ім. І.Франка.
      За роки навчання провінційне дівчисько виявило блискучі сценічні дані. Дика степова краса, відшліфована майстрами сцени, перетворилась на вишукано-поривчастий, майже іспанський аристократизм. Зважаючи на експресивну південну вроду і бурхливий темперамент молодої акторки, режисери одразу ж почали доручати їй трагічні ролі. Основною темою творчості стала фатальна любов. Для героїнь Лазової кохання i смерть — синоніми. На відміну від деяких інших собратів по сцені Поліна відноситься до категорїї акторів «без шкіри», тобто акторів, які живуть життям своїх героїв i помирають разом з ними. Найбільшою любов’ю i найсильнішим болем акторки стала Маргарита, жінка, яка стає відьмою заради кохання. Поліна протестувала проти цiєї ролі всіею силою своеї православної душі. І не могла не грати.
      Така роздвоєність могла б завершитись катастрофою. Але на щастя Поліни Лазової, ліцедійство — не єдина роль в її реальному житті. Інші ролі врятували її. Колись, в момент важкої творчої кризи, коли здавалось, що природа i люди постали проти неї единим ворожим фронтом, Поліна познайомилась з видатним українським художником i дисидентом Biктоpом Зарецьким. Після nepшої зустрічі Майстер вже не випускав пензля з рук. 3’являлись десятки портретів Поліни. Та головне: немолодий художник з важкою долею збагатив молоду жінку вищою мудрістю християнської любові. У домі Зарецького Поліна познайомилась з багатьма художниками. Кількість портретів, написаних «з Поліни», дозволяє створити невелику виставку.
      На сцені Поліна Лазова не тільки мудро i глибоко грає свої ролі. Вона ще й співає. Співати вона почала ще в дитинстві. На першому курсі їй запропонували перевестися до консерватopiї. Чомусь не уявляла себе оперною дивою, а тим більше поп-зіркою. Зате тепер, якщо у ролі немає пісні, режисери замовляють їx — спеціально для Поліни. Колись Поліну назвали «Нічною жінкою». Вночі, коли після галасливого, повного переживань i надсадних емоцій дня наступає благословенна тиша, до Поліни приходять гармонійні i надзвичайно добрі вірші. Мабуть, саме вони є справжнім втіленням вразливої душевної краси цієї жінки. І, нарешті, головна, як на мій погляд, роль Поліни Лазової — акторки, поетеси, співачки i моделі в одній oco6i — роль матері i дружини. Попри всі неймовірні емоційні i побутові навантаження, виснажливі репетиції, вимогливі спектаклі i далекі гастролі, Поліна ніжно i терпляче виховує двох синів. Театр — надзвичайно свавільний i жорстокий правитель — рідко довзволяє своїм підданим ділити себе з іншими. Мало яка родина може витримати його невблаганний ритм.
      Поліна вважає себе щасливим винятком. Вона справедливо пишається своєю дружньою сім’єю